Посестри. Часопис №86 / «моє покоління приходить до тями…»

моє покоління приходить до тями
як вовк із мультфільму «ану – постривай!»
нас шили руками нас вчили роками
no money – no honey
no woman – no cry 
 
і спроба сказати за всіх – це неправда
але прослизає – як щур у підвал
надія на себе – надія на завтра
бо сонце – медуза 
бо світ – карнавал 
будинок з химерами кримські сонети…
 
ми вас дочекалися будьте людьми!
про нас говорили народні прикмети
про нас шелестіли бармени з корчми
 
про нас забували – бо рано бо пізно 
бо бігають клоуни в синіх трико 
бо де наша слава бо де наша пісня?
бо постріли наші – завжди в молоко
 
і ми молодці – ми при стайні на сіні,
колись надзвичайні колись емоційні 
і наша свобода така – 
вона розчиняється в хлорці і глянці
їй мариш вночі нею спльовуєш вранці
бо надто міцна і гірка
 
але все одно – по зернині, потроху
неначе збагнувши – вже час
ми творимо разом велику епоху
й вона проростає крізь нас