Посестри. Часопис №86 / «Люблю заповнений костел…»

Люблю заповнений костел, не бачу тоді нікого.
Ховаюся від Бога. Не хочу себе бачити.
Мені більше жаль Його, ніж себе саму.
Смерті не боюся якщо та мені належить.
Люблю крізь темінь іти, вздовж зімлілого моря
ловити із вітру спогади
притуляти їхні ступні як пісок тулить тихий берег.
Дивуватись новим подробицям:
коли я носила тебе в собі нетерпляче, зі злістю,
а ти мене сильно копав і випихався в майбутнє.
Мовчущий. Такий як нині.

 

Мати? (1931–?)