Посестри. Часопис №85 / «розгубились хвилини розпались на запахи звуки...»

розгубились хвилини розпались на запахи звуки

на уламки секунд що чомусь миготять в голові

я на ліжку сиджу і вдивляюсь в повітря а руки

закривавлені чорні в землі і в студеній траві

світ відкрився до крові хтонічної злої нічної

і шумить і гуде наяву канонада густа

«не убий» поламалось у мишки моєї ручної

вже ні дому нема ні людини ні навіть кота

обрій обрію обр але наші тепер не дуліби

«не убий» як «не бійся» та ворога бий і уби…

у заглибинах темряви десь в маріуполі ніби

у невидимих гніздах туркочуть жаскі голуби-

ні жінки немовлята і діти на літечко більші

убієнні невинно бо бомби бо з голоду смерть 

розгубились хвилини розпались на скалочки біль же

так волає о пімсту що світу здригається твердь