Посестри. Часопис №81 / «Король Лір»: сердечний ремікс

О, як сей корч клекоче аж під серце! 
Поганий скіф, або той, хто мов страву, 
своє одріддя власне пожирає, 
такий мені до серця близший буде, 
як ти, колись моя дочка. І скорше  
на голову тобі усі ті зради 
перекидаю, а на серце – брехні, 
щоб чула серцем, що невдячність дітська 
гострійш гадючого проймає зуба! 
О, розірвися, серце! Щоб ми щедрість 
явили, де заслуга йде від серця 
і, виссавши любов, замість салати, 
у ярості їсть кізяки. Рятуйте, пробі! 
Бувай зі мною терпелива, серце, 

лягай, спокійся!.. Що за серце в тебе? 
Тепленьке серце, гарне на онучі! 
Народне серце горнеться до нього,  
та вже простіте, скорше можна ганить 
малий ваш розум, ніж хвалити серце. 
Се серце скорше розірветься в мене  
на сотню тисяч куснів, ніж заплáчу...  
Дай, серце, руку. Я не вмію серця 
перенести собі в уста. Я вашим 
серцям проречистим його ввіряю... 
І ми під тягарем часу зігнулись: 
говоримо, що серце наше чує, 
не те, що випадало б говорити.