16.02.2023

Посестри. Часопис №46 / «Війна, що її носиш у нагрудній кишені...»

Війна, що її носиш у нагрудній кишені,  

мов лисеня, прогризла в тобі дірку,  

з якої раз по раз вивалюється серце.  

Зашиваю мовчки, міцно стуливши краї  

затерплими негнучкими пальцями, –  

сподіваюся, що вистачить на довше.  

  

Місто засинає, прокидаються шрами – чорна гусінь,  

з неї якщо метелики – то лише мертва голова.  

Місто пускає пару з ніздрів, наставляє гори, як роги.  

На дні озера ввижаються обличчя товаришів –  

похмура казка дитинства, що справдилася,  

хоч і був чемним, поважав старших, задовольнявся малим –  

немає насправді ніякої справедливості.   

Подряпана металева кружка, з якою не розлучаєшся.  

Поверхневий сон і люта ненависть до феєрверків.  

Міг втратити значно більше, щасливчик, майже цілий.  

Ти обрав мене, бо маю вмілі чутливі пальці,   

в них зручно тримати дрібні предмети – наприклад, голку.  

  

Руда мордочка визирає з твоєї кишені, облизується,   

згадуючи – на смак – птаха мого спокою.  

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Мусаковська Ю. «Війна, що її носиш у нагрудній кишені...» // Посестри. Часопис. 2023. № 46

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...