Посестри. Часопис №81 / Автотомія

                                          Пам’яті Галини Посвятовської

 

Під час небезпеки голотурія ділиться надвоє:

одна віддає себе в жертву світові,

друга – тікає.

 

Голотурія моментально розпадається на загибель і порятунок,

на штраф і нагороду, на минуле й майбутнє.

 

Посередині її тіла відкривається прірва

з двома одразу ж чужими одне одному берегами.

 

На одному березі смерть, на іншому життя.

Тут розпач, там розрада.

 

Якщо існує рівновага, шальки не коливаються.

Якщо є справедливість, ось вона.

 

Померти наскільки необхідно, не занадто.

Відрости наскільки потрібно, з того, що залишилося.

 

Справді, і ми здатні ділитися.

Але тільки на тіло й обірваний шепіт.

На тіло і поезію.

 

З одного боку горло, з іншого – сміх,

легкий, він швидко вщухає.

 

Тут тяжко на серці, там – non  omnis  moriar,

тільки три слова, наче три пір’їнки для злету.

 

Прірва нас не розриває.

Прірва нас оточує.