Посестри. Часопис №80 / Подорож від смерті відрізняється поверненням

Починається справжня осінь – як чергова подорож для кожної людини, подорож через час і холод. Ми переходимо з місця на місце, із часу в час, і щоразу думаємо: чи це ще подорож? Чи це усе ще ми?

подорож

від смерті відрізняється поверненням, – 

запевняє Роман Хонет, представник течії «осмілілої уяви» в польській сучасній поезії, що відлунює сюрреалізмом, акцентацією на вільній, нічим не стримуваній уяві. Щоб підкріпити контекст, із якого росте поезія Хонета, пропонуємо вашій увазі уривок із праці Марціна Южисти про польський сюрреалізм.

Українську поезію репрезентує добірка Дарини Гладун, болісна, конденсована, тематикою якої є нинішня війна, що змінює простір та час: «постаріли ми не на рік а на цілу війну», війна стає виміром часу, різниця поколінь вимірюється нею («бабусі і дідусі на цілу війну старіші від нас»). Вона вириває зі звичних обставин, змінює мову, підриває саме почуття безпеки, де б ми не були:

доношую за чужими людьми країну місто квартиру ліжко подушку й ковдру

можливість гуляти парком не дивлячись постійно під ноги не озираючись через плече

але Польща не в безпеці

Литва не в безпеці

Німеччина не в безпеці

Саме з віршів Дарини Гладун та Лесика Панасюка відкриваємо цикл Тетяни Павлінчук, присвячений оглядам сучасної української поезії, публікованої протягом півтора року існування порталу «Посестри». Павлінчук звертає увагу на іконічність цих текстів, особливості графічного відтворення, ритм. «Іконічність, що по-різному виявляється в індивідуальній та спільній поезії Дарини Гладун та Лесика Панасюка, створює нерозривний зв’язок між пережитим людським досвідом та способом його вираження. Неможливість знайти слово для адекватного його втілення спонукає шукати інших способів і знаків. Будь-яка повторюваність мовного чи позамовного знака в художньому творі є іконічною, а пов’язаність форми твору та його змісту, умотивованість форми та її смислового наповнення в записі створює зображення, яке візуалізує невимовне», – зазначає дослідниця.

Прозу в цьому номері предстваляємо першими двома розділами із роману Броніслава Вільдштейна «Недовершений час», який щойно вийшов із друку в українському видавницві «Дух і літера» у перекладі Дани Пінчевської. У ввідних розділах досить зворушлива оповідь від імені маленької дівчинки поволі забарвлюється в темні тони. Її батько щойно вийшов із в’язниці, дорослі не озвучують, чому він там був, але з контексту поволі розуміємо, що він політичний в’язень. Його здоров’я під час перебування в тюрмі було незворотно знищене, і тато вмирає, лишаючи вдох малих дітей, один із яких – новонароджений. І саме його потім вб’ють, а сестра з усім цим залишиться сама.

Завершуємо номер поезією Жадана, зокрема знаковим текстом про чорну валку, який, на жаль, звучить дуже актуально.