Посестри. Часопис №80 / мої вподобання

                             пам’яті Анджея Маковецького

 

якщо я любив дітей, то цих найбідніших,

наближених до калюж, які стоять у глинищах,

спостерігаючи за тракторами,

за горлицями на телефонних дротах,

не турбуючись про те, чого життя їм пошкодувало: дотику старих

атласів, звучання здивованих слів,

легкої вібрації флейти чи струн.

малярства. не шкодувало бруду

 

якщо я любив бруд, то незапланований, як

наче раптом падає пляма на одяг,

коли труна не поміщається в могилі,

треба пхати – і тоді зазвичай всі плачуть

більше через сам звук, аніж брак місця

 

інакше: я любив найбідніших дітей,

адже вони мені не принесли нічого,

крім смутку й тиші,

тому я також любив і бруд:

 

тепер ним плюй, вулкане, дай їм наймення

 

 

з книжки «тихі собаки», 2017 рік