Посестри. Часопис №78 / Cвітло в камені

Римарукові відповіді не простіші від його запитань, творять у тексті глибину, подібну до криниці: поетичну багатошаровість та інтерпретаційну нескінченність:

Буде всміхатися легко,
буде в острах вертатись, як у дівоцтво,
всіх – малих і старих – поіменно скликати,
а світло в камені
засвітить для того,
кого не назвала... хто – єдиний – прийде.

Натомість Ядвіга Маліна творить текст, що вдає з себе простого і невибагливого, але ми маємо шанс, роздивившись його ближче, побачити шалений асоціативний потенціал вірша:

А досить, щоб я вимкнула світло,

Його прив’язаність гасне.

Як знуджений коханець,

Підбігає до іншого вікна.

І знову присягається: зробить геть усе, що можливо.

У випуску пропонуємо нарис Людмили Тарнашинської – певним чином відгукуючись на «світло в камені» Ігоря Римарука – про Івана Світличного, про того, хто завжди був на боці «світла». 

Особливо радіємо нашій роботі над порталом «Посестри», коли нам вдається зачепити теми, про які мало мовиться в україномовному культурному просторі. Розмова Ірини Прокопишин із організаторками фестивалю та конкурсу п'єс «ДрамаUA» Оксаною Данчук і Вікторією Швидко фокусує увагу на такому менш висвітленому жанрі. Заразом пропонуємо п'єсу, нагороджену на цьогорічному конкурсі драматургів: «Марафон «російська рулетка» Катерини Пенькової.