Посестри. Часопис №38 / Літанія літу  

Господи, сповнений меду бджолиного гулу, 
тихого світла, ранкового дзвону околиць,  
яблука спіють твої у садах, де минуло 
літо дитинства, а осені літо натомість  
солодко так, так тягуче повторюєш,   
легко, як мантру  
переживається, глибоко в душу запале зернятко думки,   
що навіть якщо все й не вічне, та варто –
світло цих яблук червоне,   
надійне дерев передпліччя,  
цих солов'їв партитури, тривожні як кардіограми 
навіть якщо рідний голос –
лиш хвиль коливання ритмічне,  
фізика звуку і світла, непевні душі міліграми, 
хай нас колише, мій Господи, хай нас гойдає,  
хай нас хвилює, хай, зрештою, нас накриває 
хвилею світла, хай хвиля подовше триває.