Посестри. Часопис №77 / Іланг-іланг
в густому ореолі комах лампа схожа
на стиглу кульбабу
дівчина бліда як бинти щось вправно ворожить
не розбираю слів
я ще там де шумить і гу…
…де
розхристана природа проглядала мене наскрізь
я лежав як оглушена рибка в руці господній
і думка про воду накочувала тепле море
на материки освітлених ран
і черви і звірі і посланці пернаті
навідувались у пошуках свіжини
а на місці моєї руки вигулювався бамбуковий паросток
набирався сили
а в живу долоню хтось поклав мені
клубочок світу складного
видихнувши: живи
немає сили ні закрити очі від сорому
ні крикнути забирайся я сам
сам я сам віддай мою руку
як тепер подолати німотну пащу рояля
і підкидати дитину до сонця
а бамбук годиться хіба на флейти
так і для того забракне духу
висока дівчина з поглядом Богоматері
жебонить зернами слів об кахлі
крізь пропалену дірочку в тюлі зазирає
пересмішник-місяць: час у дорогу
та ось у ватяній глухоті прорізається
жовта мелодія воскресіння
мов квітка іланг-іланг
і підбитий літак розгубленою петлею
повертається в небо
а малий із моїми руками вимережує складені звуки –
я видихаю так голосно аж розлітається
комашина кульбаба
світає…
