31.08.2023

Посестри. Часопис №74 / Джок. Легенда про вірного пса. Частина третя

Продовження. Початок у номерах 66, 67

 

Перехрестя з круговим рухом (рондо)

Джок зручно розлігся на м’якому килимі. Він висунув свій рожевий язичисько і голосно дихав. Було страшенно парко, того літа Краків охопила небувала спека. Джоків господар уже кілька годин стукав по клавішах друкарської машинки. Він був дуже зайнятий. Уже кілька днів вони не виходили на довгу прогулянку.

 

– Песику, ще трішки. Це дуже важливий переклад, маю закінчити його якнайшвидше. Але коли я все зроблю, обіцяю тобі поїздку за місто, в ліс.

Собака дивився на господаря і тихесенько стукав хвостом по килиму.

 

– А знаєш що – візьму тебе сьогодні в офіс. Прогуляємося хоча б бульварами над Віслою. І тобі, й мені потрібен рух.

Пан Никодим спакував стос паперів, одягнув Джоку нашийник, прикріпив повідок. На сходах вони зустріли пані Софію.

 

— Чи могли б ви прийти поприбирати в четвер? Мені треба ще три дні тиші. Маю страшенно багато роботи…

 

А потім Джок мало що пам’ятав. Вони йшли Віслянськими бульварами, Джок зачепив якогось велосипедиста, Пан Никодим трохи посварив його за це, потім вони зайшли на велике перехрестя із зеленим острівцем посередині, там завжди треба було остерігатися машин і трамваїв. І раптом... його господар сповільнився, зігнувся і впав на газон.

 

Згодом – натовп людей, приїхала швидка, але ніхто не реагував на виття Джока, коли від'їжджала швидка з сиреною...

Джок сидів на траві. Він знав, що його господар прийде. Бо він завжди залишав його не довше, ніж на кілька годин. Мабуть, це щось дуже важливе. Треба чекати.

 

Настав вечір. Пан Никодим не повертався. Коли почало смеркатися, Джок знайшов собі м'якеньке місце на газоні біля кільця.

Стало тихо, не їздили вже трамваї та автобуси, лише зрідка проїжджала якась машина. Але це не заважало Джоку. Бо він усе одно не мав засинати.

Він мусив стежити за цим місцем. Бо саме тут його шукатиме господар. Можливо завтра, коли розвидниться...

 

Нові й старі друзі

– Кажу ж вам – цей пес уже два дні тут сидить, – над Джоком схилилися дві літні жінки. – Пані Маріє, я бачила його з тим чоловіком, який тут знепритомнів, а потім його забрала швидка. Напевно, то його пес, який чекає господаря, бідолаха. Не думаю, що він розуміє, що господар не повернеться. Знаєте, я вчора прочитала у газеті, що це був серцевий напад. І вже немає того чоловіка на світі...

 

Джок нашорошив вуха. Вони говорять про пана Никодима? Що вони собі думають, коли кажуть, що він не повернеться?! То вони його просто не знають. Звичайно, він повернеться. Він ніколи ще не обманював Джока. Адже вони найкращі друзі...

 

– Треба, мабуть, відвести його до притулку для собак. Там про нього подбають. Ви візьмете його, пані Маріє? Бо у мене візит до стоматолога, – зітхнула пані Крися.

Джок згорнувся калачиком і пронизливо пискнув. Він ніколи не повернеться знову в притулок! І взагалі, він має чекати тут свого господаря.

 

– Песику, я тебе звідси заберу, – пані Марія простягнула до собаки руку. Джок вишкірив зуби й гаркнув, ніби кажучи: «Ніколи!»

– Ой! – відсмикнула руку пані Марія. – Це не так просто. Ну, гаразд, якщо не хочеш, то не будемо тебе поки чіпати.

 

– Я теж за ним спостерігаю вже два дні, – підійшов до жінок пан, який неподалік продавав кренделі. – Ось так тут сидить, учора пив воду з калюжі. То я сьогодні приніс йому чисту воду й трохи їжі. Мій Пушок дуже любить ті кульки, – і огрядний чоловік поставив перед Джоком дві консервні бляшанки. — Ну, їж, песику, і попий!

 

Але Джок лишень зіщулився, згорнувся клубочком і глипав на незнайомців. І хоч кишки грали марш, не торкнувся до нічого, бо ж його господар, мабуть, приготував щось смачненьке вдома. Треба тільки почекати…

Уранці Джок вирішив підійти до бляшанки з водою. Вода було дуже смачна, чиста й прохолодна. Спробував він і трохи сухого корму. Він не знав, що люди на автобусній зупинці говорять якраз про нього.

 

– Уже третій день тут сидить, – інформувала пасажирів пані з газетного кіоску. – Не знає, бідолашний, що його господар уже не повернеться. Не дає до себе підійти, нічого не вдіємо.

 

Минали дні й тижні. Джок не відходив від свого місця на рондо. Щонайдалі – то бігав до найближчих дерев і кущів, задирав лапу, а потім швидко повертався до своїх бляшанок. І так, вони були вже його. Щодня дня він щось у них знаходив. Про це дбали і Продавець Кренделів, і Кіоскарка, й пані Марія, яка навідувала Джока щодня. І щодня вона вмовляла його піти з нею. Але Джок відповідав на ці прохання грізним гарчанням.

 

Його історію почали переповідати мешканці міста. Бо то було дуже незвично, щоб красивий, доглянутий, хоч вже й трохи брудний собака жив на жвавому перехресті. Біля Джока з’являлися журналісти з камерами. Пані Марія приносила йому їсти й розповідала його історію…

 

– Незвичайний пес у незвичному місці. Відомо про нього лише те, що тут він втратив свого господаря, – розповідала кореспондентка у вечірньому випуску теленовин. – Пес нікого до себе не підпускає, видно, що чекає свого господаря. І чекає він, хоч у це важко повірити, вже понад два місяці!

 

– Це Джок! – вигукнув Лукаш, який разом із батьками дивився телевізор. – Мамо! Пам’ятаєш пана Никодима, до якого ми з Мацеком ходили займатися? Це його собака. О боже, ніхто не знав, куди він подівся, а він сидить на кільці. Треба його звідти забрати! Мамо, візьмімо його до нас!

 

Але нічого не вийшло. Навіть Лукашеві і Мацеку не вдалося переконати Джока. Вони навіть не були впевнені, що він їх упізнав. Щоправда, він не гарчав на них, але, підібгавши хвоста, втік у найближчі кущі, коли вони намагалися його погладити. Не допомогли ні гукання, ні прохання. Хлопці приходили вдруге і втретє, але пес їх не впізнавав. Зате вони подружилися з пані Марією. Якось вони знову прийшли на кільце, а пані Марія якраз міняла собаці воду в бляшанці. Вони розповіли їй історію пса, і саме від них вона дізналася, що його звати Джок.

<...>

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Гаврилюк Б. Джок. Легенда про вірного пса. Частина третя // Посестри. Часопис. 2023. № 74

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...