Посестри. Часопис №71 / Дарунок

Постійно вірю в чудеса затято

І перманентно щось таке знаходжу,

Що хочеться засвідчити – підводжу

Під кожен день евентуальне свято.

 

Бодай у цьому не містифікатор,

Вискакую на життєствердлу площу

І пошепки об’явлення голошу,

Бо я глибинних дум і слів плекатор.

 

А те, що мисленно і слівно в’ється –

Вив’язується потягом тотальним:

Здається, вічним, але й моментальним –

Він збудеться й ніколи не минеться.

 

Такий то вже фатальний цей трафунок:

Мені, від мене, нам, а все – дарунок.