Посестри. Часопис №7 / Щоб доля розімкнула вуста
Щоб доля розімкнула вуста
Ми думаємо про долю. Про долю великих народів, поколінь із глибоким корінням, про долю окремої особистості. Не беручись розгадувати відвічних питань про її передбачуваність чи призначення, про вину і плату за неї, про мудрі чи ні, правильні чи неправильні рішення, сьогодні ми просто зупиняємося перед самим феноменом незбагненності людської долі, її персонального уроку для кожного з нас, її неосяжної мудрості й життєвої панорами, яку в дивовижних подіях вона розгортає перед нами. А тут увесь світ із тугим земним шаром його історії, і перекази-спогади давніх часів, і здобуте гіркотою власного досвіду знання, й інші люди поруч. На полі любові й ненависті, на полі крові й боротьби, на полі каяття й прощення, нелюдського зусилля й непередбачуваного вчинку з’являється вона – доля.
Тому запрошуємо читачів погортати сторінки часопису й разом із авторами замислитися на мить над складністю долі, а ще над тим, як вона змінюється сама і змінює нас. Разом із Романом Малиновським вона ставить питання, на які неможливо відповісти, як-от про кількість воєн, але цими питаннями вона втягує в непоясненний вир пошуку відповіді про причини і наслідки, про те, що було, є чи мало б колись бути, складає зведення про загиблих, загублених, голодних, нещасних, осиротілих. Це пошук, метою якого є вже навіть не сама відповідь, а позначення світогляду й життєвого шляху.
Тут ми звернемо увагу на ремінісценції Володимира Рафєєнка, із яких постає несподіване відкриття про планування… минулого. Із якоїсь незбагненної інтуїції постають знаки повторення й передбачення: війна – це лише повторення того, що вже було кілька років тому, кількадесят чи сотні років тому. Це шерег повторень від погодних явищ до сліз розпачу й зневіри, від страху за життя до дива порятунку, від панічної втечі до розуміння, що це абсурдне горе ніколи знову не повинно повернутися. Чи це пам’ять людська закоротка, що лишень природа нагадує про початок того, що вже було, про те, що вже давно заплановано?
Поетична сторінка часопису цього разу представлена надзвичайно широко: про руйнацію й відбудову роздумує Дмитро Лазуткін, про наповнення вічно бездонних долонь просить Максим Бородін, фіксуючи відвічну спрагу пізнати й зрозуміти те, чого насправді зрозуміти не можна. Помічаємо іронічну насмішку над уявною людською величчю, що лишень якусь мить вихваляється своєю царською левовою силою, а тоді застигає в мізерній, ніяковій постаті дитини, що завинила надмірним бешкетом: чи ще можна, чи ще не пізно, чи вдасться, як колись у дитинстві, перепросити й знову все полагодити, полагодити всесвіт?
Запрошуємо також прочитати серію ліричних творів Наталії Бельченко, яка попровадить нас до улюблених місць і міст, де історія, час і постаті набувають особливого образу й звучання в поезії, де є ще довіра до світу, якої вчишся у дітей, і відчуття польоту, що його можна осягнути лише в поезії. Читайте також розповідь про презентацію сучасної української поезії в Іспанії.
У цьому році польська громадськість згадує Ванду Руткевич – польську альпіністку, яка стала третьою жінкою у світі й першою європейкою, що здобула Еверест. У 1992 році Ванда Руткевич загинула в Гімалаях, а щоб згадати добрим словом її та нестримну енергію, що вела до незвіданого, публікуємо вірш Тадеуша Ружевича «Історія про запізніле кохання».
Продовжуючи тему людської долі, пропонуємо читачеві серію віршів Яна Польковського та Тадеуша Ружевича із книги Яна Польковського «Розмови з Ружевичем». З'являються постаті, що приходять до нас із небуття, але не із забуття, питаєш у них про себе, допитуєшся, звіряєш, перевіряєш, пізнаєш світ, щось довідуєшся про нього й про себе і вже ніби знаєш, якою буде твоя доля. Ця розмова з поетами ніби покликана вибрати найвагоміше, найважливіше слово, одне слово для всіх народів, щоб до людини таки промовила смерть. Це спроба порушити, розірвати мовчання поетів. А щоб голос Тадеуша Ружевича прозвучав у діалозі з Яном Польковським, уміщуємо і його вірші теж.
Запрошуємо до нашої читальні й бажаємо плідних роздумів та немарних пошуків слова!
