Посестри. Часопис №69 / Образ

                           Пам’яті Стефанії Захорської

 

Був образ на жовтому, напнутому полотні,

Олійний червоний колір, світлий, ніби із скла,

Згодом раптово стертий; залишилось матове люстро, криги гра.

 

Зайшла в це люстро, чула: слідуй далі,

У цю суху пітьму; і що ж, вона пішла,

Все далі й далі, все менша й менша,

І кришилась слідом, не заростала

Лише подряпина

У туманнім мармурі скла.