20.07.2023

Посестри. Часопис №68 / #ходжувіслою

Місто показує чорно-білий фільм.

Вихолоджуються реквізит і сковорідки русальної квітки,

видихаючи хлорофілові рештки,

наче сморідні трупи.

 

Ребра паркану здіймаються важко,

над ними журавлики в білих халатах

оперують відкритий майдан.

 

Занехаяні будинки чекають у черзі

на ешафот. Вони ґречно виділяють кисень,

а сестри – харчі з ЄС.

 

В асфальтових вустах замовкають авто.

Вітер колише скакалки,

обвислі з голів ліхтарних.

 

Підплигни. Знизу – пластиковий батискаф

та вода. Монастир палить одноразове почуття:

о цій порі можемо дозволити собі лиш таке.

 

Починаємо бесіду про насущне,

дощенту гублячись в алегорично-

геодезичних знаках на вході.

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Войтах Т. #ходжувіслою // Посестри. Часопис. 2023. № 68

Примітки

    Loading...