Посестри. Часопис №131 / дід помирає
дід не ходить
на вулицю
останнім часом
навідується
лише у сусідню кімнату
та і то
поглядом
чіпким та пронизливим
але надто слабким
щоб відрізнити
пальта від
чорних смертей
дід
облизує стіни
липкими язиками слів
шкрябає стертими нігтями
мови
знову
і
знову
але кому
його
слухати
кому бачити
як він
зсохлий і хиткий
немов очерет
прислухається
до руху води
попід хатою
кому проводити рукою
його майже
безволосим тім'ям
що нагадує зруб
кому відчувати
його пальці
покручені
як вербове коріння
кому зазирати в очі
що міліють
і наповнюються сіллю
кому слухати голос
що стає
лиш спомином
голосу
він складає руки
на животі
ніби
втримуючи власне нутро
але потім відпускає
і маленька кулька світла
відбиваючись від стін
зі сміхом випурхує
у вікно
і лише безбарвне волосся
на зрубі його тім'я
продовжує
рости
але згодом
також
перестає
24.11.018
