Посестри. Часопис №67 / На добре, на добре...
Усе на добре, хоча серце розривається. Триваємо в спільному зусиллі і погоджуємося на поступки заради щастя й спокою, що бовваніють на обрії.
Ципріян Каміль Норвід говорить про порядок речей, із яким нам доводиться мати справу:
Добро а чи зло, – я не б’юсь у відчáї;
Я правлю своє, що Земля то є Рай,
Допоки... такі є звичáї!
У Мілоша Бєджицького світ більш сплутаний, штриховий, окремі його закутки лише нашкіцовані, натомість інші експресивно окреслені, зберігають тенденцію до одиничності, частковості:
під збентеженим сонцем,
не зорієнтованим в ситуації. а вона є проста:надеревна меншість з височини долучиться до більшости,
заморозок згризе її, вогкість спучить, тканина спроститься
у цільнішу кашу, потім усе разом,
рішуче навіть, прикриє сніг.
Співзвучні такому макропогляду пересипані метафорикою тексти Юлії Стахівської:
Проводжати і зустрічати своїх,
прощати чужих, крутитись вітряком.
Скільки таких самих, як ти, сьогодні дивилось на сонце.
Від їхніх поглядів воно таке гаряче?
А скільки не підіймало очей. Мабуть, тому його не видно.
Прозове крило випуску тримають Людмила Таран і Барбара Гаврилюк: ми публікуємо першу частину повісті «Скандал» та продовжуємо публікацію легенди про вірного пса із іменем Джок.
Підсумовують випуск есей Анни Насіловської про Зигмунта Красінського та відеорепортаж із презентації нашого порталу у Львові, організований Валентином Андросовим у приміщенні Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничука.
