Посестри. Часопис №63 / «зло любить, коли пам'ять людська коротка...»

зло любить, коли пам'ять людська коротка 

любить, коли ховають у своєму саду, поночі, 
щоб нікого не турбувати своєю втратою, 
щоб нікому не нагадувати, не витикати, 
не спричиняти незручностей 

 
щоб твоя втрата нікого не зачепила, 
із тих, що ходили поряд і вижили, 
щоб не нагадувала їм, чого коштувало вижити, 
щоб не пускала в них коріння сумніву, 
щоб не затьмарювала щастя тут і зараз, 
щоб нічого в них не відібрала, 
щоб нікого з них не торкалася 

 

а вони ходять і торкаються, наші втрати 
нашими рисами нагадують, 
нашими безмовними мертвими нагадують: 
ось у цьому місці, дитино, копай, 
у цьому глухому місці, 
яке не дає інших плодів, 
крім гіркоти