Посестри. Часопис №120 / випари
врешті почулось позаду: ми відшукали бур’ян.
приклеїлись до мене лопочучі крила
і вбили мене в землю.
із землі світ виглядає як ідеальний. особливо
коли гупнуло і я забруднив штанину невідь-чиєю кров’ю.
це лиш ще одна пляма синку. а може то вишня?
хмм може і вишня мамо.
зацвітаю – гарна рослина в мені ледь жевріє.
я люблю стрибати у льодяну воду.
язик мені німіє та замерзає.
це був важкий день. відшукали бур’ян. я уявив
що удари несли з собою красу якої годі було зрозуміти.
але я ще молодий. може тому замащуюсь.
хоча місцеві з лісу знають що мене чекає вирок.
а я їм на те: ще навчуся багатьох хитрощів щоби вижити.
слід навчитись багатьох спритних хитрощів. а якщо не вийде
то заросту. аби впізнали у мені дерево.
я відчувала як гілки протискались крізь горло.
і скалки сну що вбивались у мене коли ти бруднився.
може то вишні? та дивлюсь на твої
тріщини. і думаю що ні.