Посестри. Часопис №120 / випари

врешті почулось позаду: ми відшукали бур’ян.

приклеїлись до мене лопочучі крила

і вбили мене в землю.

 

із землі світ виглядає як ідеальний. особливо

коли гупнуло і я забруднив штанину невідь-чиєю кров’ю.

це лиш ще одна пляма синку. а може то вишня?

хмм може і вишня мамо.

 

зацвітаю – гарна рослина в мені ледь жевріє.

я люблю стрибати у льодяну воду.

язик мені німіє та замерзає.

 

це був важкий день. відшукали бур’ян. я уявив

що удари несли з собою красу якої годі було зрозуміти.

 

але я ще молодий. може тому замащуюсь.

хоча місцеві з лісу знають що мене чекає вирок.

а я їм на те: ще навчуся багатьох хитрощів щоби вижити.

слід навчитись багатьох спритних хитрощів. а якщо не вийде

то заросту. аби впізнали у мені дерево.

 

я відчувала як гілки протискались крізь горло.

і скалки сну що вбивались у мене коли ти бруднився.

може то вишні? та дивлюсь на твої

тріщини. і думаю що ні.