Посестри. Часопис №62 / Історія третьої шкарпетки, яка втомилася від бездіяльності в кошику, стала політиком і змінила світ – звісно ж, на краще!

Темно-синя ліва шкарпетка завжди була дуже енергійною. Опинившись на нозі в Тата малої Бе, вона примушувала його робити крок уперед навіть тоді, коли йому цього анітрохи не хотілося.

Наприклад, того дня, коли на зборах в офісі директор запитав: «Хто з вас хоче попрацювати в суботу?», – шкарпетка так крутила п’яткою, що Тато вигулькнув із шерегу виструнчених працівників і – хоч-не-хоч – провів свій вихідний над купою паперів і графіків.

Якось у середу він першим зголосився допомогти пересунути шафу, а потім йому довелося лікувати грижу. Мама дуже бідкалася. Ну просто постійні халепи! Синя шкарпетка без кінця штовхала Тата вперед, він пересувався підтюпцем і був вічно втомлений.

Відпочивав Тато лише тоді, коли темно-сині шкарпетки мандрували до кошика із брудним одягом, а на ногах опинялися білі, дуже ледачі шкарпетки. Завдяки ним він рухався мляво, сонно, якось трохи по-котячому, і нарешті нікуди не поспішав. Йому анітрохи не заважало те, що колеги з офісу жартували з нього, коли з-під елегантних чорних штанів цікаво визирала зручна махрова шкарпетка.

Тим часом темно-сині шкарпетки в кошику міркували, що ж робити далі.

– Мені тут добре, – заявила права шкарпетка. – І я спокійненько чекатиму на розвиток подій.

– О ні! – вигукнула її ліва сестра. – Краще я сама вирішуватиму свою долю!

Стрибок – і вона опинилася поза кошиком. А тоді зникла в проваллі під пралькою.

По той бік на неї чекав круглий люк, що закривав каналізаційний отвір. Шкарпетка штовхнула його й опинилася посеред велелюдної вулиці, де саме відбувалася якась маніфестація! Поліцейські зупиняли машини й наказували завертати всім, хто хотів проїхати.

Обабіч тротуару зібрався натовп із транспарантами. На одному виднів напис: «Закон на нашому боці!» – його тримали маніфестанти, що стояли на тротуарі, звісно ж, із правого боку. Група навпроти, тобто ліворуч, розмахувала транспарантом: «Ліві перемагають!» І ті й інші вороже зиркали одне на одного й час від часу погрожували кулаками. Кожен уважав, що його частина тротуару найважливіша.      

Шкарпетка, що опинилася якраз посередині, як завжди відчувала внутрішню потребу ступити крок уперед, от тільки зовсім не знала, зробити його праворуч  чи ліворуч. Першої миті вона збочила праворуч – і права сторона тротуару привітала її гучними оплесками.

Проте шкарпетку охопили сумніви, тож вона ступила два кроки ліворуч. Ліва сторона тротуару негайно заспівала на її честь «Многая літа», зате із правої полетіли яблучні недогризки. Кілька хвилин наша шкарпетка тупцяла на місці, аж нарешті загукала:

– Люди, послухайте мене!

Натовп завмер в очікуванні.

– Люди! Це ж повне безглуздя! Ця вулиця – двосмугова! Кожний тротуар водночас є і правим, і лівим! Гляньте! – шкарпетка побігла посеред дороги поміж транспарантів. – Коли я біжу вперед, усе правильно. Група прихильників лівого тротуару стоїть ліворуч. Та досить мені побігти у протилежний бік – і все зміниться. Транспарант «Ліві перемагають!» опиниться праворуч.

Натовп спершу не вірив почутому. Маніфестанти нервово задріботіли туди-сюди, аж нарешті хтось вигукнув:

– Шкарпетка права!

– Слушно каже! – підхопив лівий маніфестант.

– Свій мужик! – репетували одні.

– Наша баба! – підпрягалися інші.

Зрештою вони підхопили ліву темно-синю шкарпетку й почали підкидати її вгору.

А назавтра на перших шпальтах газет з’явилися заголовки: «Розум переміг», «Нарешті вдалося досягти компромісу!», «Народження нового лідера», а також «Шкарпетку в президенти».

Ось так ліва шкарпетка й стала важливим політиком. Вона обійняла кілька важливих посад, їздила країною, виголошувала промови й отримувала державні нагороди. Зрештою шкарпетка ввійшла до історії як творець крилатої фрази «Кожен має право йти наліво».