Посестри. Часопис №57 / «Вулиця Крупніча, моя добра товаришка з першого курсу...»

Вулиця Крупніча, моя добра товаришка з першого 

                                                                                курсу,

вже практично перестає зворушувати, ніщо вже мене

                                                                                не тягне

під дванадцятий номер, здається, мені вже не хочеться

                                                                              спробувати,

чи двері й далі відчиняються так туго, як перше,

може, тільки якби я вгледів поштову скриньку,

в мені би заворушилася дрібка розчулення, але я не

                                                                               заходжу,

не зазираю туди, позбавлений пристойної адреси,

сходової клітки, дверного дзвінка.

Але ось нині я йду, а назустріч мені йде дівчинка,

років десь так семи, з кошичком, повним морквин.

Розминаємося майже під моїми дверима.

І якраз так народжуються всі ці казки

 

Краків, лютий 1989-го

«Самчик», 1996