Посестри. Часопис №57 / «Ви вже вмерли, – сказав він...»

– Ви вже вмерли, – сказав він. – Ви вже вмерли,
пане Відеман. – Чекав на мою реакцію. Я прийняв
це мовчки. – Якби я отут не сидів, хтось би вже
вибив вам двері. Було би по вас. – Я визнав, що це
                                                                             таки так,
і подумав: «Ну, добре, я вмер, треба якнайкраще
цим скористатися, тож від цього моменту я буду,
як ті ангели в небі, бездоганним, без жодних обтяжень,
не піддамся більше світу на провокації, маючи
                                                              в розпорядженні
цілий світ». Тільки-от хворе стегно все ще давало
про себе знати, а з сумки не зникла так ніколи,
здається, не використана
магнітна картка, яку треба буде віднести кудись
на вулицю Лібровщина, щоби хами віддали бабло
                                                                                 (о так,
ліпше, щоби бабло завжди було): я був помер не сам.
                                                                     І тут же в’ї-

бався на перехрестя на жовте світло. Подумаєш,
нині я можу вмирати безперестанку, шо за діла.

 

Краків, 12.06.1992
«Самчик», 1996