Посестри. Часопис №52 / Миколай Рей. Із книжки «Історія польської літератури»

Миколай Рей

Батьком польської літератури вважають Миколая Рея з Нагловиць (1505 – 1565). До Рея автори вже писали польською мовою, проте він перший ввів уживання національної мови як складову своєї програми.

Найвідоміша цитата з творчості Рея:    

A niechaj narodowie wżdy postronni znają,

iż Polacy nie gęsi, iż swój język mają.

 

А нехай народи всі навколо знають,

Що поляки не гуси, що свою мову мають[1]

Це висловлення Рея (і багато інших) уписується в контекст дискусії, що тривала протягом XVI  століття на тему польської мови. Загалом проблема складна і має багато аспектів. З одного боку, латина сприяла розвиткові міжнародних зв’язків, а також була мовою, за допомогою якої можна було порозумітися з іноземцями, що проживають у Польщі. Серед них було багато італійців, таких як Каллімах, Людовик Деций (секретар короля Зигмунта Старого) та інші. 1565 року Фульвіо Руджері повідомляв із Польщі, що тут: «усі, навіть ремісники говорять латиною; неважко вивчити цю мову, бо в кожному місті, майже в кожному селі є державна школа» («Relacje  nuncjuszówapostolskich i  innych  osób  o  Polsce od  roku 1548 do 1690»). У той час латина була не лише писемною мовою та мовою церкви, нею також послуговувалися у повсякденні. Отож латина не була мертвою мовою.

Однак не всі навіть серед шляхти вміли розмовляти латиною, оскільки для цього потрібно було вчитися. Наприклад, у «Rozmowach polskich  łacińskim językiem przeplatanych» («Польські розмови, переплетені латинською мовою») Віта Корчевського 1553 року розмова відбувається між Настоятелем, Студентом, Попом, Педагогом (Німцем) і Селянином. Усі говорять латиною або мішаною латиною з німецькою і польською, окрім останнього – батька студента. Селянин звертається до сина польською:    

Synu, daj pokój łacinie!

Wszak ci na potem nie zginie.

Mów po polsku, wszakeś Polak,

Co bych ja też rozumiał prostak.

Co ja wiem, co ty tam watrzesz!

Owa ty mnie tak przedać chcesz?

 

Сину, дай спокій латині!

Адже вона не пропаде.

Говори польською, ти ж поляк,

Щоб я, простак, також розумів.

Чи я знаю, що ти там замислюєш!

Може, хочеш мене так продати?

Жінок також відтісняли на маргінес спілкування через учену мову, хоча багато шляхтянок вивчали латину.

З кінця XVстоліття дискусія, подібна до польської, тривала в Чехії. Про національну мову говорили, що вона непридатна, мінлива, у ній відсутні правила, цією мовою неможливо передати зміст, немає логіки та бракує граматики.

Миколай Рей у творі «Żywot człowieka  poczciwego» («Житіє поштивої людини») вирішив, що зазубрювання граматичних правил латинської мови лише забирає час, краще вже вчити інші мови:

Niemasz ci gramatyki we włoskim, w niemieckim albo także w tureckim i w tatarskim języku, a wżdy się go Polak tak właśnie nauczyć snadnie może, jako by się tam i urodzić miał.

 

Немає тобі граматики в італійській, німецькій, а також турецькій і татарській мовах, а поляк і так може легко їх вивчити так, наче там народився.

Граматика національних мов ще не була опрацьована, тож вважали, що це стихія, непідвладна правилам.

При цій нагоді Рей називає мови, які можуть знадобитися польському шляхтичеві. Він не згадує руську мову – мову уряду Великого князівства Литовського, бо вважає, що вона зрозуміла, натомість важливі були східні мови, особливо турецька і татарська з огляду на війни, які відбувалися в Україні, військові союзи, перемовини, а також можливість потрапити у неволю. Латина жодним чином не допомагала, щоб порозумітися, руською, ні тим паче турецькою чи татарською мовами, навіть високий рівень володіння латиною не міг допомогти у спілкуванні. У цей же час держава розросталась на схід і вела війни.

Рей також висловлює сумніви, які дошкуляли письменникам усієї Європи. Латинська граматика здавалася недосяжною, а Римо-католицька церква залишалася вірною Вульгаті – версії Біблії, яку переклав латинською св. Ієронім. Лише Реформація кинула сміливий виклик, а переклад Біблії німецькою мовою, що здійснив Мартін Лютер (1534), мав допомогти вірянам розуміти Святе Письмо і керуватися його вказівками. Переклад Лютера дуже сильно вплинув на формування загальної німецької мови («Hochdeutsch»).

Усі загадані проблеми певною мірою віддзеркалюються в біографії «батька польської літератури». Він народився в Журавно на Дністрі (тобто в нинішній Україні), тут його батько, що походив із околиць Кракова, служив у війську. Рей навчався у Львові, потім рік у Кракові, хоча у своїй біографії залишив іронічний коментар, що нічого або майже нічого там не навчився, «бо вже розумів, що таке гарне товариство». Тож вивчати латинську мову не квапився. Повернувшись додому, він займався полюванням та іншими розвагами, як кожен молодий шляхтич. Ловив ворон, чіпляв їм шматки кольорового матеріалу та відпускав – зграя їх боялася, а околиця ставала вільною від ворон. (Мотив позначення ворони з’явиться значно пізніше у «Мальованому птаху» Єжи Косінського). Згодом Рей потрапив на двір воєводи Анджея Тенчинського, якому мав допомагати писати листи, переважно латинською мовою. Лише там, розпитуючи про все, він практично отримав освіту та прочитав багато книжок.  

Це був період релігійних дискусій, коли реформаційні течії доходили до Польщі. Рей перебував у середовищі, що підтримувало протестантський рух. Він змінив віросповідання на кальвінізм. Крім того, Рей полюбляв бувати в Кракові при дворі, тому купив собі там будинок. Проживав переважно в Малопольщі, де заснував власне містечко Рейовець. 1545 року з музикантами і співаками розважав короля під час сніданку на Вавельському замку.

На початку своєї польськомовної творчості Рей був іще католиком, проте наміри змінити віросповідання простежуються дуже виразно.

Ідея віршованого твору «Коротка бесіда між трьома особами: Паном, Війтом і Плебаном» (1543) нагадує німецькі протестантські діалоги. Це був популярний на той час жанр «Streitgedicht». Однак твір Рея не є перекладом чи наслідуванням. Не виключено, що трупа Рея виконувала його публічно, співаючи деякі партії або навіть цілий твір.

Розмову розпочинає Пан, жаліючись Війтові на млявість ксьондза, що занедбує обовʼязки, абияк править службу, довго спить і просипає утреню. Війт – проста і конкретна людина, усе це зводить до матеріальних справ. Тут зʼявляється проблема, яку постійно порушували протестанти: надмірна торгівля індульгенціями. Ксьондз захищає себе, вказуючи на місію від Бога. Найбільшою цінністю «Короткої бесіди» є влучні дрібні спостереження про повсякденне життя. Так виглядає збір пожертв у церкві:

Kurywrzeszczą, świniekwiczą,

Naołtarzujajcaliczą.    

   

Кури кудахчуть, свині верещать,

На вівтарі яйця лічать[2].

Тож це були пожертви у «натурі», у селі гроші ще не використовувалися у щоденних розрахунках. Війт приєднується до Пана, критикуючи ксьондза Плебана, але у їхніх взаєминах також зʼявляється економічний натиск. Війт нарікає, що і Пан, і Плебан хочуть мати зиск від селян, що перебувають на нижчому рівні в суспільній ієрархії, й очікують від них безперервної данини.

Ksiądz pana wini, pan księdza,

A nam prostym zewsząd nędza.

 

Ксьондз винить пана, а пан ксьондза,

А нам простакам звідусіль нужда.

Далі вони нарікають на підкуплені суди та занепад добрих звичаїв. Довга розмова закінчується, коли до неї долучається персоніфікована Річ Посполита. Вона не вирішує суперечки, проте повчає, щоб більше перейматися спільним добром і цнотою, а це повинно загальмувати розвиток станового егоїзму та обмежити бажання зиску. Натомість добрі звичаї мають сприяти гармонії суспільних відносин, кожен має знати своє місце. Промову Речі Посполитої закінчує двовірш:

A wszakeśmy nie Żydowie sobie!

Pomóż ty mnie, ja, co mogę, tobie.

 

Ми все ж таки не євреї один одному!

Ти допоможи мені, а я, чим зможу, тобі.  

Тож євреям приписують відсутність солідарності, що, здається, протилежне антисемітському стереотипові, згідно з яким євреї завжди підтримують одне одного. Якщо вірити польському прислівʼю: «Любімося як брати, а рахуймося як євреї», то, можливо, йдеться про те, що євреї між собою здійснюють грошові розрахунки. У будь-якому разі вже за часів Рея поширювалися стереотипні переконання, про які висловлюється автор. Взаємини на селі на той час опиралися на тому, що існували обовʼязки перед церквою (десятина) і обовʼязок працювати на панській землі (панщина). Парадигматична трійця співрозмовників символізує громаду. Засадничим принципом діалогу є зіставлення яскравих супротивників та їхніх поглядів.

У «Короткій бесіді» відсутня індивідуалізація мови. Це споріднений із театром жанр, проте не чисто театральний. Рей створив ще інші діалоги, вони не збереглися до наших днів, як розмови Лева з Котом, Гуски з Півнем. «Коротка бесіда», написана восьмискладником (передмова і закінчення десятискладником),читається швидко, проте ще має риси середньовічного вірша. Наголоси у словах не завжди збігаються з ознаками подібності, що випливають із рим. У пізнішому творі Рея «Візерунок власний поштивої людини» (1558) зʼявляється довший рядок, тринадцятискладник, характерний для польського епічного вірша аж до початку ХІХ століття.

Свічадо шляхетського стану

Миколай Рей – перший із-посеред низки польських письменників, що репрезентують шляхетський стан. Обширний поетичний «Візерунок власний поштивої людини» та написане прозою з віршованими передмовами «Житіє поштивої людини» (1567 – 1568) – це два твори, які презентують пошуки відповідної життєвої позиції. Цей жанр був достатньо поширений у літературі Ренесансу, адже паренетичні твори – «speculum  vitae» (свічадо життя) мали формувати зразки особистостей. Другий згаданий твір є власне типовим паренетичним твором, у якому змальовано відповідний плин життя від народження до зрілого віку і смерті. Автор на той час уже перейшов у кальвінізм, проте його практична філософія життя не має рис суворої релігійності. Він також не втручається у теологічні суперечки. У найглибшому вимірі це апологія життя типового шляхтича. 

Говорячи про дитинство і молодість, автор відштовхується від теорії чотирьох темпераментів, відомих уже у Гіппократа та середньовічних авторів. Тож Рей радить, аби холерикові не давати гарячі страви, флегматикові – холодні тощо. Шукаючи мамку для немовляти, застерігає: якщо матір не може годувати сама, треба звернути увагу, щоб годувальниця не була «меланхолійна», бо може передати свій смуток дитині. Треба прагнути до поміркованості, просто вдягатися та розсудливо вчити молодих. Усе це звучить досить нецікаво, проте привабливість прози Рея не в інтелектуальній вишуканості чи важливому змісті його порад. Найцікавішою є стилістична цінність, зумовлена комічним духом прози.

Ось, наприклад, змальовуючи поміркованість, Рей пропонує надзвичайно мальовничі образи непоміркованості: існують країни (неназвані), де пиво пʼють «цебрами», роблять це навіть вагітні жінки, а потім народжуються «chłopi by  zubrowie, bo jeszcze w  brzuchu utyje jako  prosię,  urodzi  się  jako cielę,  a  uroście jako wół» («хлопці як зубри, бо ще в животі товстіють як поросята, народжуються як телята, а виростають як воли»).

Усе має відбуватися в міру, молода людина має трохи поїздити на коні, повчитися фехтувати та «пограти на лютні». Бо інакше – і тут знову маємо відлякувальний, емоційно насичений образ: «Azaż  by  lepiej leżał  jako wieprz w  barłogu, a  marnie czas tracił,  co jest drogi klejnot,  a  który już  upłynie,  już  się  nigdy  nazad  wrócić  nie  może?”» («А не краще б він лежав, як свиня у барлозі, не марнував час, дорогоцінний камінь, який, якщо вже спливе, ніколи назад не повернеться?»). Порівняння зі сільськогосподарською сферою повʼязані зі шляхетським досвідом проживання в селі, тож принцип «усе в міру» пояснюється покликанням на дощ: він «у міру» живить рослини, а раптова злива шкодить: «albo  potłucze,  albo z  błotem  pomiesza» («або побʼє, або з багнюкою змішає»). Треба також учитися у бджіл, які спочатку готують стільники, а потім збирають пилок, обминаючи непотрібні рослини; таким має бути ставлення людини до знань.

Для здобуття досвіду молода людина може подорожувати за кордон, щоб «не була як вовк», що вирвався зі схованки. Проте, якщо не здобуде пошану серед чужих, буде «як ведмідь», якого показують шахраї та висміюють усі навколо. Треба бути корисним: «не рости, як крива сосна в лісі, яка більше нічого не вміє, лише те, що зеленіє, аще коле, родить голки і смердючі шишки, які ні на що не годяться, лише наїжені на землі даремно лежать». Треба бути радше, як оливка. Це порівняння не виникає з власного досвіду, воно літературне. Мабуть, Рей таки не бачив оливкового дерева, а от сосен бачив багато. Оскільки був достатньо багатий, ніколи не палив шишками, щоб зігрітися. Позитивний приклад запозичений із книг, негативний – із життя, а в ньому проглядає досвід типового шляхтича, вихованого в селі, що знається на тваринах. Уява Рея конкретна, повʼязана з досвідом землероба.

Дорослий чоловік має одружитися. Тут уже не йдеться про аскетизм і життя у цноті, як це було у середні віки у житіях святих. Ідеал секуляризувався. Сімейний стан подобається Богові і добре служить Речі Посполитій, упроваджує певний лад у житті, що призводить до примноження чеснот, ласки і матеріальних благ. Треба розсудливо шукати собі дружину, бо є й такі, що, недовго думаючи, «ведуть як козу за роги», бо їм сподобалась. „Drugi zasię  nie dba  ani  o  miłość,  anio  powagę,  ani o  urodę,  ani się  żadnym  obyczajom  przypatrując;  kiloby miała  ze  dwie wsi  a  w  trzeciej  połowicę,  by  też była  i  garbata,  i  żadna,  i  głupia,  tedy  jednak będą  powiadać,  iż  się  barzo  dobrze  ożenił («Інший не дбає ні про любов, ні про серйозність, ні про красу, не дивлячись на жодні звичаї, аби тільки мала зо два села та половину третього, а при цьому була і горбата, і ніяка, і дурна, тоді, однак, скажуть, що він дуже добре одружився»). Ні багатство, ні любов не є достатньою причиною для шлюбу, потрібно розумно знайти кандидатку, рівну за станом, милу, моторну і відповідну супутницю життя. Тоді починається життя, сповнене насолоди. Насолода ця потрійна: є з ким поговорити, зʼявляються діти та дружина піклується про дім.

«[…] милостива господиня [...] не може обійтися без великої роботи і разом із розвагами наробити багато пожиточку, коли розважиться на городах, при молочних продуктах, при льоні, при коноплі? Усе-усе може окупитися з лишком і наповнити будиночок. Бо саме взимку напряде з дівчатками, полотенка наробить, може продати, може і для домашніх потреб мати. А то і гуска хороша, бо й пір’я, і м’ясо даром ніколи не вийде, а мало коштує траву нарвати, розм’якшити гарячим окріпчиком, висівками посипати; а молодий господар добре гусака виростить, якщо вівсом нагодує, бо йому це легше і ковтати, і зберігати. А курча, а каченя, а голубʼя –  усе це не біда, бо все без труднощів і з розвагами може бути».

У цій цитаті можна помітити характерну для Рея схильність використовувати пестливі слова. Тож маємо: не пожиток, а пожиточок, не будинок, а будиночок, дівчатка, полотенко… а навіть окріпчик – дванадцять пестливих слів в одному абзаці. У польській мові легко можна утворити демінутиви, Рей це чудово використовує, щоб ще сильніше підкреслити стверджувальне ставлення до шляхетського життя. Жінка – господиня дому – виконувала серйозну економічну роль, проте Рей описує це так, наче це була приємність і розвага. Крім того, помітно, як польське речення повторює будову латинського речення, використовується перелічування, речення довгі й поширені.

Польська мова Рея у «Житії поштивої людини» містить певні розмовні елементи, відчувається схильність до фамільярних формулювань. Рей радить остерігатися товариства «огидних хлопʼят», застерігає від «непристойних хлопʼят» у школі. Низька культура, поєднана із жартами, часто фамільярними, найповніше втілилася у творі «Źwierzyniec» («Звіринець»), особливо у другій частині під назвою «Figliki» («Фігліки»). Так автор назвав короткі вірші, подібні до епіграм.

Вони повʼязані з емблемами, алегоричними гравюрами, що містять віршовані твори. Не всі епіграми зі збірки Рея доповнювали картини. Тут є багато мандрівних сюжетів, запозичених із літератури, наприклад, із книги «Декамерон» Бокаччо, а також польських мотивів, майже народних. Особливо жваво Рей критикує духовенство – абатів (вони як свині), церковні церемонії (нагадують бекання віслюка), продажність католицьких священників (єпископ дозволив поховати на цвинтарі собаку, бо отримав за це гроші). У цей період у своїх володіннях Рей наказав закрити католицькі церкви та замінив їх на кальвінські збори.