Посестри. Часопис №51 / Кожний порух у всесвіті

51-й номер нашого часопису виходить напередодні першої річниці існування проєкту: саме 24 березня минулого року, вже за місяць після початку широкомасштабного вторгнення, «Посестри» як спільний майданчик для польської й української літератур почав функціонувати в мережі. Відтоді щотижня пропонуємо вашій увазі оригінальні тексти, переклади, інтерв'ю, огляди та інші довколакультурні матеріали. Сподіваємося, праця редакції буде одним із тих численних факторів, що закладають підмурівок щирого взаємного зацікавлення польського та українського культурних середовищ. 

Формуючи випуск, редакція зробила значний акцент на поезії: приводом до цього став усесвітній день поезії 21 березня. Тож пропонуємо добірки віршів української авторки Оксани Луцишиної та польського поета Адама Відемана. В Луцишиної найперше радимо звернути увагу на блискучий текст «хто за мене...»: поетичний прийом відчудження дозволяє побачити геть несподіваний ракурс у звичних речах.

Віконце до поезії Адама Відемана привідчиняє нам поетка й перекладачка Маріанна Кіяновська: «Відеман – віртуоз форми (щоби продемонструвати це, я навмисно переклала деяку кількість його римованих віршів), відповідно, раз він обирає принципово нібито незавершене, неструктуроване, нерепресивне (від лат. repressio – пригнічення, придушення) відносно стратегій читання і цілком відкрите для інтерпретацій «чернеткове» письмо, то це крок не просто свідомий, а єдино можливий». 

Ми продовжуємо публікацію розвідки Людмили Тарнашинської про прозовий доробок лавреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук та розпочинаємо публікацію п'єси Володимира Рафеєнка «Мобільні хвилі буття, або VERBUM CARO FACTUM EST». Драма бере за основу нещодавній пережитий досвід автора – перебування у небезпечній сірій зоні між Бучею та Бородянкою. Блискучий прозаїк Рафєєнко і з цього свого досвіду видобуває трагічні, абсурдні й по-своєму дотепні сюжетні лінії, що поєднують водночас світ живих і мертих. До вашої уваги перша з трьох частин п'єси.

У розмові Олесі Мамчич із Наталкою Білоцерківець знову провідною є тема поезії, її особливостей та структури. З радістю публікуємо цю розмову, адже пані Наталка рідко погоджується на інтерв'ю, її міркування дуже цікаві – а її вже класична поезія у виконанні авторки становитиме золотий архів часопису «Посестри».

У співзвуччі до розмови – непростий нарис про воєнний доробок українських літераторів авторства Тетяни Павлінчук. І знову ж, це все про «я», про проростання, про переростання. Процитуємо тут Оксану Луцишину:

це я це я
кожен зв‘язок і кожне волоконце
кожний порух у всесвіті
кожний безлюдний острів цієї нової планети
кожен промінь її невидимого інфрачервоного сонця