Посестри. Часопис №49 / Фертик

Фертик – хлопець хороший, усяк про це знає:

Смачно їсть, добре п’є, ні на мить не змовкає.

Ну, а чим він, скажіте, хороший на диво?

Чи що вміє, як треба, всміхнутись красиво,

Італійського кантика втне при нагоді?

Чи що спиртом просяк і постригся по моді?

Що як дзиґа шмигля, то згинає коліна,

Перекинувшись лисом, вдає Арлекіна?

Чи, бува, знехтувавши усім товариством,

На канапі розлігшись, хропе він зі свистом?

Чи що гордо не раз перед люстром позує

І, красунчик, собі ж сам листи комбінує?

Чи що ходить в одежі останньої моди,

Спритно грає в мар’яж, краде карти з колоди;

Лихословить, верзе, що нема йому впину,

Зводить чесних жінок і ту молодь невинну?

Чи що має, чванливець, єдину мороку –

Підлещати комусь і брехати щокроку,

Набирати в кредит, а як треба платити –

Він інкоґніто зникне із міста – і квити?

Чи що любить кататись, зима лиш настане,

Виграє батіжком, умостившись на сани?

Раз той Фертик таким є вже хлопцем культурним,

То кого ж назвемо шалапутом і дурнем?