02.03.2023

Посестри. Часопис №48 / Якогось дня закінчиться війна

У випуску зануримося у візії чуттєвого майбутнього: в поетичних добірках Ярослава Івашкевича та Галини Крук тінями пробігає майбутнє – повернення до рідного, втраченого, милого, облюбленого. «Якогось дня закінчиться війна», – мріє Галина Крук. «Я повернусь, Дніпре, ясної днини», – говорить Ярослав Івашкевич. 

 

Повернення до європейськості – ось проблема, над якою замислюється не одне покоління в Польщі та Україні. У статті про мотиви в поезії Чеслава Мілоша Ян Блонський пише: «Чим, зрештою, Європа є для поета? Обережно можна було би відповісти так: сузір’ям місць і міст, де відбувається ініціація і формування людини. Інакше: де люди набувають – не без суперечок, боротьби й жертовності – можливо, надійну і складну (тобто впорядковану) самоідентичність». У статті «Незгода зі світом як пошук рівноваги» Олег Коцарев наголошує, що «Мілош по-справжньому суголосний нашому невеселому часу... Я б радив тепер перечитати його вірші багатьом українцям і українкам. І тим, хто шукає в літературі опертя, підтримки під час катастроф».

 

Про поезію, що переносить нас у світовідчуття листопадового повстання, розповідає в черговому розділі «Історії польської літератури» Анна Насіловська: «Із листопадовим повстанням повʼязана важлива для польської лірики, а ще більше для суспільного життя і національної символіки, проблема тіртейської поезії: античний поет Тіртей мав надихати спартанців до бою у Мессенській війні, що привело до перемоги».

 

Черговий репортаж із Краківського форуму культури представляє розмову із письменником та кінознавцем Станіславом Цаликом: автор глибоко вдивляється в історію міжвоєнного кінематографу, надзвичайно важливої та барвистої епохи.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Редакція . Якогось дня закінчиться війна // Посестри. Часопис. 2023. № 48

Примітки

    Пов'язані статті

    Чим був, чим міг бути класицизм

    Подумати над «класицизмом» – це обов’язок здорового глузду: поети, прозаїки поверталися до цієї теми у ХХ столітті надто часто, надто наполегливо, щоби можна було цією мрією злегковажити. Слово набуло стількох значень, що втратило всі: я не наважуюся його написати без лапок… Класичний смуток легко висміяти: досить його порівняти з пасеїзмом, старосвітськістю, протиставити авангардові, який часто – надто часто – шантажує читачів як молодший, тобто сильніший. Оскільки доля вберегла мене від написання енциклопедій чи підручників, я не мушу пропонувати визначення «класицизму», яке б охопило (чи розмежувало) всі значення слова. Радше подумаю над потребами, які провадять до того, що сьогодні, що іще й сьогодні поети і творці маніфестів звертаються до цього оманливого і потрібного ярлика.
    Читати повністю
    Loading...