Посестри. Часопис №45 / Трен V

Так маленька оливка в зеленому гаї
Вслід за матір’ю тягнеться вгору, зростає,
Галузок не пуска, не рясніє листочком
І допіру ще зводиться ніжним росточком;
Та коли з гострим терням, кущами кропиви
Підрізає її садівничий квапливий, –
Враз зомліє вона, сил позбувшись назавше,
На коріння коханої матері впавши. 
Отака сама доля Уршулю спіткала,
Що на наших очах нам на втіху зростала,
Ледь підвівшись на ноги; а смерть, мов рослину,
Без пощади скосила сердешну дитину – 
На нещастя батькам. Чи лихій Персефоні
Вельми батьківських сліз бракувало по доні?