Посестри. Часопис №41 / «пригадуєш як тоді коли ти пів ночі проплакала...»
пригадуєш як тоді коли ти пів ночі проплакала
тобі сказали плачеш значить жива
а ти почувалась розтовченою в порох
як зернятко чорного перцю
порожньою як зелена маківка
і непотрібною як торішній листок
до того ж у грудях боліло так ніби там застрягла
щонайменше китова кістка і ніхто не міг підказати
як її звідти витягнути
тобі казали що ти возлюблена королівна
найбільшого із Царів а ти запитувала хто крім Нього
наважиться ствердити наче вміє любити говорила
що серед людей любов вичахла як вогонь у печі
що любов стала як слово написане на папері а папір
як усі знають добре горить
ти казала що навіть ангели тремтять перед найбільшою
в світі Любов’ю і що насправді Любов це і є вогонь
і ніхто не знав що тобі на це відповісти
тому ти більше нічого не говорила просто мовчала як риба
як риба пливла перебираючи плавниками і як риба часом сміялась
але твій сміх більше скидався на нерозбірливе булькання
а тобі казали пливеш як риба значить жива
мала королівно з очима кольору стиглих черешень
плач тільки від щастя й від радості вночі і вдень
плач коли зацвітають вишні і коли ще тільки рожевіють
пуп’янки яблунь плач коли пройде перша весняна гроза
і настане веселка плач коли по-справжньому будеш щаслива
виплакуй усе що пусте і порожнє викашляй біль
і здивуйся о він такий малий як кісточка вишні
а здавалося що величезний немов гора
якби я могла прийшла би тебе обійняти якби я знайшла слова
перекреслила б біль якби знала в котру із ночей ти плакала
була би поруч моя дівчинко моя горличко
