Посестри. Часопис №39 / La belle époque, relaxing times

Стільки часу ми співіснували
(мої ровесниці дуже постаршали),

 

й аж після тридцятки, у неторгову неділю,
я уперше поїхав в Аушвіц.

 

На роботі доводилося брехати, що п’ю:
«Виноград, уражений шляхетною пліснявою, –

 

добра штука». На щастя, підробки цієї мови можливі.
Правда, мені снилися гіпогрифи з етикеток,

 

але не виявив ніхто, що я тверезий.
Я співіснував в одній кімнаті   

 

з Інтернетом і китайською поезією.
Якщо хтось ночував у мене, я дивувався:

 

серед білого дня це людина, дві руки – дві ноги,
одна голова. У восьмому столітті Лі Бо і ДуФу

 

могли розповісти чимало про алкоголь.
Тоді в повстанні, котре підняв Ань Лушань,

 

загинуло п’ять відсотків людства.
А я ось дізнався, що японське віскі,

 

яке рекламує Білл Мюррей у Lost in Translation
(for relaxing times, make it Suntory time), – 

 

зовсім не вигадка. Утім, яка різниця:
усе одно ж не спробую. Хоча, може,

 

і є різниця, адже куплю на презент.
(Доводилося брехати? Знаю, кожен так каже;

 

я був тим кожним).