Посестри. Часопис №35 / Мовчання землі

Години тут лиш дятел лічить,

зозуля час повідомляє.

 

Колись ішли сюди в плачеві,

їх ялівець за поли смикав.

 

Розстріляні лежать тут здавна

в глибокому землі мовчанні.

 

Дерева тут гілки не ломлять,

не проростають з крон обличчя,

з бруньок не визирають очі.

 

Крик стовбури не роздирає,

земля не розриває трави,

лишає хустку чабрецеву.

 

Не припиняють запах липи,

рости пшениця не боїться,

в поля дороги не тікають.

 

Каміння вздовж шляхів не стогне,

не розбивається повітря,

і навіть вітер не зітха.

 

Не відгукнуться жодним словом,

ні листям, ні піском

 

пожерті корінням сосен.