24.11.2022

Посестри. Часопис №35 / Читаю свої вірші в тиші. Розмова Юрія Завадського з Патриком Косендою

Ю. З.: Після видання першої книжки не кожен автор почувається впевнено. Як сприйняли твою книжку «Рободрами на торжищах»?

 

П. К.: Це правда, чимало поетів хочуть просто знищити свою дебютну книжку за якийсь час після її видання. Я також це відчував, але головно тому, що відразу після «Рободраму» я писав інші речі, починав «Найбільший у світі дерев’яний прибій» і подекуди мене нервувало читання віршів із першої книжки, але пізніше це минуло. Я думаю, що книжка дочекалася доброї зустрічі, було декілька позитивних рецензій, кілька плідних авторських зустрічей, друге місце в голосуванні «Пиво за дебют», у якому обирають читачі. З перспективи двох років після видання я можу написати, що насправді люблю цю книжку, не було в ній розрахунку, зайобів зі сподіваннями, писання під чийсь смак.

 

Ю. З.: Чи уявляєш собі том поезії як зібрання віршів – чи радше як книжку, поєднану якоюсь конкретною концепцією?

 

П. К.: По-різному. З одного боку, гарно, коли щось об’єднує вірші, натомість мене трохи відштовхує надмірна фетишизація концепту. Декотрі митці, адже це не стосується лише поетів, думають, буцімто який-небудь концепт може гарантувати, що весь проєкт вийде дуже вдалим, але, очевидно, це так не працює. Концепт – це одне, а якість мистецького твору – це зовсім інше. Тому, попри все, я читаю поетичні книжки головно як збірки текстів, просто так.

 

Ю. З.: Твоя наступна книжка – це продовження чи революція?

 

П. К.: Десь посередині. Як я говорив раніше – для мене важила демонстрація зміни певної поетики, але мене все ж не полишали ці речі: жанрове кіно, попкультура початку століття, weird fiction, bizarre, kamp, лівацтво.

 

Ю. З.: Композиція у твоїх віршах, як здається мені, відіграє особливу роль. Але який твій рецепт поєднання в настільки експресивні тексти настільки неоднорідних елементів?

 

П. К.: Я думаю, що це проблема надміру збудників та шляхів натхнення, я особливо не замислювався над цим, чи поєднання, наприклад, Старого Завіту з Покемонами і ковтанням таблеток має право зіграти, я просто це поєдную, будуючи такий світ, до якого маю бажання зараз. Щоденно я записую якісь фрази та ідеї. Потім періодично сідаю і з цього кручу, клею, тну, наче імпровізую, а потім чищу. Найчастіше процес має саме такий вигляд.

 

Ю. З.: Можна було б довго розпитувати тебе про мову твоїх віршів. Чи можеш окреслити найважливіші аспекти своєї роботи в мові? Для прикладу, про синтакси і чому саме так укладені вірші; лексика та іншомовні слова; авторські неологізми; візуальний аспект тексту, і так далі.

 

П. К.: Мілош Бєджицький сказав колись, що вірш повинен постати тоді, коли ми не можемо передати щось за допомогою іншої форми, якось так. Я не знаю, чи я настільки ж радикальний. МЛБ [Мілош Бєджицький] повторює вслід за Олександром Роднченком, що нашим обов’язком є експеримент. Щодо цього я не маю жодних вагань. Однією з площин експерименту, який я роблю в поезії, це, очевидно, мова. У «Рободрамах» я вирішив особливо його не застосовувати, тут багато спотвореного синтаксису, словотвору, конкретної поезії, тобто гри візуальним аспектом тексту. Я хотів таким чином передати пересичення суб’єкта в пізньокапіталістичній дійсності. «Прибій» – це довша фаза, мелодійність, деколи навіть пісенність і досить класичні форми, навіть якийсь сонетоїд там знайдеться.

 

Ю. З.: Поезія дивує, і кожна книжка особлива, хоча в текстах можна знайти ілюзії, цитати. Хто має на тебе як на поета найсильніший вплив?

 

П. К.: Я намагаюся шукати щонайбільше джерел натхнення. Якщо ми пересичені, то варто це використовувати в мистецтві. Я багато черпаю з сучасної польського мистецтва, від людей, із якими я маю приємність працювати в  «Польському Стонері». Важливою сферою для мене є стонерське кіно в широкому розумінні. Я також надихаюся естетикою weird, bizarro, kamp, попкультури початку століття.

 

Ю. З.: Мабуть, поезія – це не єдиний жанр, у якому працюєш. Як це поєднується і що тобі, все ж, ближче?

 

П. К.: Ну, найбільше працюю в поезії. А моя професійна робота – творення маркетингового контенту. Попри те, я веду фейсбучні сторінки, між іншими – Cholibka Ech Wooden Alt-Left – це така своєрідна моя поетична чернетка, щоденник. Деколи починаю якусь прозу, але скоріш ніколи її не закінчу. Я хотів би написати колись роман жахів. Разом із Пйотром Бужинським закінчуємо комікс із робочою назвою «Самості», але це, врешті, поемікс, а Кечуп творить чудові фантастичну графіку до моїх поетичних текстів, тому в цій роботі я не виходжу дуже далеко поза свою сферу комфорту.

 

Ю. З.: Як тобі вдається читати свої вірші вголос? Чи думаєш про те, щоби приєднати до читання інші медіа, музику, шум, відео?

 

П. К.: Щиро кажучи, я люблю представляти свої вірші без мистецьких домішок. Надаю перевагу голосовим модуляціям, стилізації, трохи артистично забарвлюю свої вірші, натякаючи на різні можливості прочитання одного і того ж твору. Або ж читаю в звичайний спосіб, даючи дорогу сирому змістові. Є такі поети, як Павел Гарлендер чи Міхал Митнік, які чудово читають свої вірші в супроводі музики, а Кшиштоф Пєтраля експериментує з представленням своїх віршів за допомогою Атарі. Як реципієнт я дуже охоче це приймаю, а як автор – відмовляюся та читаю свої вірші в тиші.

 

Ю. З.: Чим займаєшся на щодень? Чи поезія – це щоденне заняття?

 

П. К.: Щодня я працюю в Інституті Літератури, займаюся промоцією та маркетингом книжок і нашого квартальника «Новий напис», організацією та проведенням авторських зустрічей, тому найчастіше просуваю чужу поезію, не свою. Природнім чином література завжди присутня в моєму житті, деколи це аж нервує, але насправді – це привілей та дуже добра робота.

 

Ю. З.: Оскільки мій проєкт пов’язаний із поетичною сценою Кракова, то я мушу тебе спитати також і про вплив міста, його історії, середовищ, людей, традицій.

 

П. К.: У Кракові (наразі під Краковом, в Забєжові) я мешкаю сім років. Відколи я познайомився з людьми із Краківської школи поезії, а також із чуваками, з якими вже три роки творю «Польський стонер», то відчуваю, що в мистецькому розумінні я перебуваю в дуже відповідному місці та у відповідний час. Енергія та скупчення талантів тут небачене, лишень треба користуватися цим. Приватно мені живеться ще краще, з особою-партнером Стефою Мархв’ювною, яка займається графікою, ми разом піклуємося про двох кроликів Фазусю та Толька Банана, а також про песика Рабана. Я не хотів би тепер перебувати деінде. Якщо йдеться про історію та традиції міста, то вони для мене не настільки важливі, як люди, з якими я маю щастя перебувати.

 

2021 рік

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Завадський Ю., Косенда П. Читаю свої вірші в тиші. Розмова Юрія Завадського з Патриком Косендою // Посестри. Часопис. 2022. № 35

Примітки

    Пов'язані статті

    На нас потужно позначилась історична аномалія. Розмова Вʼячеслава Левицького з Адамом Лешкевичем

    Втіха для перекладача – натрапити не лише на чужі цікаві тексти, а й на автора, котрий імпонуватиме тобі як особистість. Такий висновок не випадковий. Справді, нещодавно я переклав поетичну збірку Адама Лешкевича «Apokalipsa psa», з якою український читач має змогу зустрітися завдяки краківському Інституту літератури й тернопільському видавництву «Крок». Працювалося легко й натхненно, зокрема тому, що ми з Адамом ровесники, маємо суголосні житейські переконання, обидва полюбляємо іронізувати у віршах і не цураємося рим. Про секрети поетичної творчості, проблеми з окресленням нашого покоління, а також світ, що надихає попри все, ми й вирішили поговорити у звʼязку зі спільною книжковою прем'єрою.
    Читати повністю
    Loading...