Посестри. Часопис №33 / Псячий апокаліпсис

Певної миті вона поховала пса. Із садка
ми поїхали до Блендівської пустелі.

Замість того, щоб кохати, я слав сердечка. Радів

мінливій хмарності, замість радіти сонцю. 

Радував мене струм: завдяки йому я споглядав,

як пиляють опромінені дерева, як засипають

піском усе, чому зарадить засипання піском.

Завдяки мобільному додатку я дивився на себе старого.

Коли палав собор, я приймав душ після гри у м’яч.

Коли тонула Венеція, підгоріло моє крем-брюле.

Усе пусте я переб’ю у блендері,

коли вирушатимемо в райські обителі.