Посестри. Часопис №111 / Кам'яні жорна

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати біль.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати страх.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Крижану сталь ракет,

Яким байдуже,

Що розривати

На мільйони кавалків.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Уламки збитого дрона,

Що серед ночі

Вгризаються у вікна

Сусіднього будинку.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Похоронну музику

Повітряних тривог.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Холодні зимові дні й ночі в квартирах

Без світла і води.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Нічні канонади обстрілів

І падіння вогняних хвостів

У небі над лісом, який видно з вікна.

Я – кам’яні жорна, щоб перемелювати

Все це

На дрібний білий пісок,

Який просипається крізь пальці,

Відлітає за вітром,

Зникає без сліду

До останньої піщинки.

Та коли між моїх кам’яних половин

Потрапляють чорні зерна звісток

Про загиблих друзів,

Про зниклих друзів,

Я зупиняю свій круговий рух,

І вкриваюся росою сліз,

І складаю ці зерна

В своєму осерді

Назавжди.

Я не можу це перемолоти,

Не можу.