10.11.2022

Посестри. Часопис №33 / «Моя ревність безсило метається ложем...»

Моя ревність безсило метається ложем: 
Хто торкавсь тебе там, де найбільш сокровенне? 
Чи між ласк твоїх, пестощів, пройнятих дрожем, 
Є одна хоч – лиш наша, єдино для мене? 
 
Злість мою твої сльози не вистудять, мало 
Мати гордість, бо й гордість вкриває пилюга. 
Стомільйонний обридлий джиґун, волоцюга. 
Селадон жалюгідний – так мене ти назвала, 
 
Гола – геть вислизаєш. В сусідній кімнаті 
Ти ридаєш, загублена в плачу пустелі. 
І я знаю, що ти на прим’ятій постелі – 
Мов нага потопельниця в білім лататті. 
 
Мчу туди. Плач згасає, як зірка на небі. 
У калачик згорнувшись, цілком нерухома, 
Наче мертва, лежиш, свого болю свідома, 
Аж зненацька за руку мене тягнеш до себе. 
 
Цілком мокра від сліз, вся спітніла, по танці, 
Чи по герцю зі мною – ще зі мною в сплетінні! 
Твоїх ніжок розтулені в пестощах пальці 
Поціловані мною стократ – і безцінні.

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Лесьмян Б. «Моя ревність безсило метається ложем...» // Посестри. Часопис. 2022. № 33

Примітки

    Loading...