Посестри. Часопис №30 / «раптово прокидаюся відчувши…»
раптово прокидаюся відчувши
як нас запікають у вапняному череві палати
жар наростає
а один із хворих хлопчиків
ближчий до дверей
звивається мов вуж
здригається мов жаба під струмом
яку показував телевізор
це він учора
голосно кричав
перекривляючи напис який ми бачили з вікна
їбальня
їбальня
їбальня!
і реготав так нестримно
ніби виграв війну у слів
а з протилежного боку
вікно — піднятий кузов вантажівки —
виливає на нас гудрон ночі
от-от зблисне в ньому
чиясь коштовна каблучка
чийсь прискіпливий погляд
мені чотири і я звик хворіти
звик боятися дебелих медсестер
зi зміїними зубами шприців
більше від собак на пустирі біля бабусі
я звик до тутешніх запахів
стерильність хімозність
це краще ніж дім
таємничіше
запах життя
що зчищають мов невдалий живопис
до білості полотна
до білості простирадла
яке мій метушливий сусід збиває ногами
мов масляну грудку
