13.10.2022

Посестри. Часопис №29 / Він – поет Великого Слова. Розмова зі співробітниками музею-квартири Павла Тичини

Дата публікації:

13.10.2022

Видання:

Посестри. Часопис №29

Цикли:

Українська література ХХ століття

Категорія:

Відео, Бесіда

Дискутуємо про авторів:

Павло Тичина

Ключові слова:

поезія, українська література першої половини ХХ століття

Ірина Прокопишин

Розмова про Павла Тичину зі співробітниками Літературно-меморіального музею-квартири Анною Вакульчук (чільною зберігачкою фондів) і Дмитром Нестерчуком, завідувачем наукового відділу фондово-експозиційної роботи.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:

Джерело тексту: Прокопишин І. Він – поет Великого Слова. Розмова зі співробітниками музею-квартири Павла Тичини // Посестри. Часопис. 2022. № 29

Примітки

Пов'язані статті

Войцех Ліґенза/Розділ із монографії

У пастці буття (тематика)

Дивлячись на весь поетичний доробок Віслави Шимборської, ми ризикуємо дійти до спрощення, бо може виявитися, що не вийдемо за узвичаєні способи прочитання. З’явиться щонайбільше повторення, а поспішний перегляд художніх ідей щоразу виявляє недомовленість, пробіли в описі, оминання важливих проблем. Надзвичайно малі шанси, щоб фрази узагальнення могли заступити детальні роздуми, присвячені мові поезії Шимборської, рафінованим діалогам із читачем чи творенню поетичних світів, у яких немає нічого звичайного. Але я вірю, що хоч якоюсь мірою вдасться вийти за стиль шкільної шпаргалки.

Читати повністю

Тетяна Павлінчук/Есеї

Уламки життя у війні: інтелектуалізована поезія Малгожати Божешковської

Книга поезій польської поетки Малгожати Божешковської «Уламки. Рік перший», яка цього року вийшла в Любліні українською мовою в перекладі Наталії Бельченко, є збіркою поетичних рефлексій про війну в Україні, а також новою спробою сприйняття й зображення війни ХХІ століття поколінням, яке не знало війни, але за своїми поглядами й чітко сформульованою та усвідомленою життєвою позицією розуміє її спрямований проти всього людського рух. Без сумніву, тут війна постає як обурливе, неможливе явище. Звідси такий гнів, відраза, сарказм, промовисте мовлення поетичного тексту, натуралістичні картини руїн та каліцтва, а разом із ними – співчуття до жертв, зображення їхнього горя, яке постає в нереальних, дегуманізованих образах і обставинах.

Читати повністю