Посестри. Часопис №29 / На могилі Шевченка, І

І, уклонившись праху,
ми сходили з гори.
— І знов тиран. І знов неволя.
Хрипкий, далекий пароплав
сигару закурив...
Сонхвиля.
Як раптом за Дніпром хтось викресав огню.
Уперся в дощові стовпи,
струснув:
пий, земле, пий!
упийся од повстань!
...Забринів струнний гнів.
Заходили дерева і пристань.
І човни полякались, мов коні...
Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй — 
і почало брать воду. 
А в мені — 
(забринів струнний гнів) — 
Ой, буде ще потопу, 
і сміху, 
і вина.