Посестри. Часопис №28 / «забуваю як думати рідною мовою...»

забуваю як думати рідною мовою

кажу – відійди від мене не знаю тебе

 

белькотіння твоє – мов хижий бур'ян –

вгризається в землю мою

червоним квітом війни

 

збіжжя пам’яті палає в горлянці

 

сила слів твоїх стає полем насилля

довгим мов відірваний річки рукав

у якому ховається смерть

 

бий мене по щоках – правій і лівій –

я не зможу пробачити дике мовчання твоє

 

вбивай в мене ікла свої – гострі як біль –

не дочекатись тобі мого крику

 

шахта дитинства більше не є укриттям

мовби шия зів’ялої квітки

стирчить між зубів історичних книжок

 

я зашиваю грубими нитками рота тобі

щоб говорити

 

щоб ніколи вже не говорити