Посестри. Часопис №28 / «тягне за рукав дитячої сльози листопад...»

тягне за рукав дитячої сльози листопад

ти відпускаєш її як цукор в крамниці сусіда

говориш собі: зажди, там за лісом

бачили білих оленів

 

ти говориш: ось час повертається

як відображення в дзеркалі

і вибігає на вулиці наче хвороба

що засилила в очі мури лікарні

 

ти повторюєш: там, за обрієм серця

горобина вже запалила вогні

і коли ти кладеш її під язик

— вчишся пташиної мови

 

і катаєш її як порожні пляшки імен

і вичавлюєш пам'яті тьмяні чорнила

так між ребрами ніч гойдає свої прапори

щоб ми вчилися рухатись на кінчиках пір'я

 

ми ж вбиваємо в землю кульгавий танок

як вбивають війну у життя кожного дерева