Посестри. Часопис №28 / Скромні перемовини

Пора спати, адже під час сну ростуть. Настає ніч – і

нас охоплює течія, штовхаючи дужче в низовʼя річки.

 

Вода була темна, вода була мутна. Від берега до берега

лежало мокре дерево; наче знак: варто вертатися.

Памʼятаю морок та ковзке дно каяка, мʼяку деревʼяну вогкість.

Ми пили відображення бакланів, на гладіні озера

комарина валка пила нас. Спи, уві сні навчаєшся: шум –

 

це джерело у його долонях, хай би де було –

крижана вода смерекова, просвітлений струмінь,

розбитий об каміння, прикордонні стовпці.

 

Я б хотіла бути бобром. Ти поза всяким сумнівом

є ссавцем, одразу видно. Ведмедем, риссю чи сарною,

будь-яким іншим звірятком, про котре я думаю.

Пора снити про це: будьмо Канадою і Камчаткою,

наша кров не схолоне.