Посестри. Часопис №26 / І також відмирають

Хвоя — вікно до тривання

руйнівного та неправдомовного.

 

Стіл, просякнутий пивом,

ловить поверхнею вітер,

і хвилі його підмивають бетон узбережжя.

 

Пароплав — теж вікно,

до тіла незнайомого і роздразненого

розмовами й натяками.

 

Мій друже, ти втонув у цих розмовах,

бо стать розмагнітилася,

і голова цього міста розламалася,

підмита дерев’яними хвилями,

долоню свою забери,

стіл нечистий, липкий.

 

І кілька дерев,

що зеленіють, темніють,

і також відмирають.