Посестри. Часопис №26 / Грошка морозу біла конвалія

У повітрі біла конвалія морозу 

Срібні дзвіночки 

Листопад грудень попереду наступний рік 

Вирушаймо кажеш до цього чужого холодного раю 

Напевно поїдемо залізничним потягом 

Тоді зустрінемося на призначеному тільки для нас 

Пероні 

Або ж відлетимо літаком як сполохані птахи 

Загубимося 

 

Знову я стану біля вогнища і гукатиму 

Язиками полум’я щоб ти бачив 

Палахкотливу троянду міста в гарячці запалених вікон 

Або обів’ю Тебе косами дощу аби ти чув 

Що я не плачу 

Що чекаю