Посестри. Часопис №25 / «перекочує в роті каміння застигле море людей...»
* * *
перекочує в роті каміння застигле море людей
цю мертву мову часу на яку перетворимось
коли нитку життя вітер зріже як квітку
і вплете в довгу ніч забуття
мертві кажуть: ми шукали домівки як світла
і не знайшли і земля посадила за стіл нас
і тепер ми їмо всякий день брудну музику тиші
темні сполохи спогадів перекладаючи з вуст у вуста
мертві кажуть: битись за пам’ять – справа живих
ми ж тримаємось написів на могилах
як дерева повітря засохлими коренями
але в долонях дітей вони жалять як змії
мертві кажуть: усе що ми знали стало чужим
наші вулиці в землю пішли слідом за нами
і тепер нам не вийти з гетто історії
адже наше минуле – мертва отруйна вода
мертві кажуть: живі п’ють надію з наших кісток
але ми загубили в дорозі насіння надії
і стають на весь зріст в горлі руба і очі ховають
як каміння що важко лягає живим під язик
