Посестри. Часопис №233 / «Знов за вікном осіння тиха мжичка...»

Знов за вікном осіння тиха мжичка...
Знов у̀ палаті сірий смерк розквіт...
Нудьгу́й, нудьгуй... Розвага невеличка –
Задавнений плеврит!

 

Замкнувся світ в малім і тіснім колі, –
Хоч як дивись, лишилося нас три:
Я сам та біль (над всі духові болі!),
Та заспокійливий халат сестри...

 

Ну, що ж! Гара́зд! Лежи, ковтай мікстуру
Та грій термометра швидку і бистру ртуть...
Та тіш себе (з нудьги, з жаху чи здуру),
Що все відміниться, хай тільки бік натруть!