Посестри. Часопис №233 / карантин

пересохло в роті – ніяк не ковтнути пігулку сну
сон застряг у горлі й нічим його вже не видлубаєш
десь за нашим вікном місяць березень кашлянув
і застиг на півкроці – піввдиху – так ніби це видиво лиш

 

у той тихий час коли я зазвичай пишу
коли ти засинаєш а я вростаю в неспання
я буває чую його за вікном: шур-шур
шарудить по гравію наче танцює з пальмою –

 

більше ні з ким йому танцювати адже тепер
коли людство його не погодилось доживати
світ сповільнився й став і березень з ним завмер
і на світ наче підліток втупився вовкувато

 

може варто гнати його як приблудного пса
може ми дарма опустили руки як пальма – віти
може варто хоч як банально шугнути у небеса
приземлитися прямо в менш божевільний квітень

 

або може березень тут недарма шелеснув
він до нас був лагідний хоч і дивакуватий
може варто трохи відкласти пігулку сну
і сходити цей березень пофотографувати