Посестри. Часопис №232 / Зірка ясна

 

                               Богдані Матіяш

 

Наче птаха чорнокрила

Ніч на землю впала.

А на мене по дорозі

Турботá напала.

Як побачать карі очі

Зірку ясну серед ночі,

Хай про мене пригадають,

Бо я того хочу.

 

Ти не йди,

Ти чекай,

Очі карі не змикай,

Можеш мене не любити,

Тільки не зникай!

 

Може, стануть воріженьки

Гострі кулі слати.

Може, прийде годинонька

Козаку вмирати.

Ти скажи тоді до неї:

«Зірко ясна в чистім небі,

Забери його до себе,

Бо так мені треба».

 

 …А як тая зірка ясна

Візьме, не погасне,

Тоді, може, на цім світі

Я не є нещасний.

У далекій сторононьці

Стануть мені охоронці

Твої сльози, моя мила,

На вузькій долоньці.

 

Ти не йди,

Ти чекай,

Очі карі не змикай,

Можеш мене не любити,

Тільки не зникай!