Посестри. Часопис №225 / «забула як вітер говорить...»
забула як вітер говорить
пізнаєш заново його промовляння розпатлане
від якого можна втратити здатність втрачати
особливо себе
доторки вітрові вимивають смуток із кожної шпарки
найкрихітнішої
найкрихкішої
пам’ятаєш як тебе малу забули покликати гратися
і тобі здалося що ти самотня-самотня
як вітер у полі з якогось віршика з читанки
ти тримала в долонях пір’їнку й дмухала щоб та здіймалася полетіти
і звідкілясь взявся він
шелестом котився в тебе під вухом
підігравав розраджував
і ви бавилися такі безтурботні й незалежні
і спинявся світ зі своєї шаленої круговерті
щоб помилуватися вами
тоді ти збагнула що вітер може бути не такий як у книжці
а вільний-превільний сильний і норовливий
і от ти лежиш розпластана й скривджена
невже ти забула як підкидати пір’їнку
дихати
дівчинко
дмухай дужче
ти сама вітер
дівчинко
