Посестри. Часопис №221 / Урок польської

Пані Аліція. Дрібні риси обличчя, які

збільшуються в окулярах.

Синтетичні шкарпетки на довгих тонких ногах.

Важкий махровий халат з бордовими квітами.

Голос як сироп.

 

            Я взагалі-то математик

            а не гуманітарій але скажу вам

            що коли зараз на пенсії даю приватні уроки

            і слухаю як діти – і ще гірше батьки –

            калічать рідну мову – ну справді! –

            адже як так можна казати: йду до магазину.

            До магазину?! Адже завжди ходили в магазин.

            В, не до.

 

 

             Пані Аліція походжає по палаті

             вздовж наших ліжок наче вздовж парт у класі

             і щільніше кутається у свій квітчастий халат.

             Спекотний травень. Їй холодно.

             Вона чекає на операцію, яку відкладають.

             Поправляє окуляри.

 

                        А ця наша медицина, ну справді.

                        Моя сестра мешкає в Південній Африці і скажу я вам

                        що хоч там страшенно чорно,

                        але лікарні там на диво добрі.

 

                        Я хочу встати й вийти з цього уроку. Куди?

                        ДО МАГАЗИНУ.

                        Але не роблю нічого. Муха в сиропі.

                        В повітрі дрижать бордові квіти-хижаки.