Посестри. Часопис №219 / Краще цирк, аніж опера

– Оленочко, яка ж ти гарна! – примовляла Соломія, заплітаючи сестру.

Нині до них на гостину мали приїхати Гутковські – батько з сином. Олена вся аж тремтіла від хвилювання. Юзя вийшла заміж і покинула дім у Білій. Тепер була її черга. А страшно як!

– Усе буде добре, – заспокоювала її сестра, перебираючи коси. – Хіба хто встоїть проти такої краси? Такої доброти? Такої світлої і чистої душі, як наша Оленка?

Олена всміхнулася. Уміла сестра і розрадити, і похвалити.

На порозі показалася заспана дитина. Був їй щонайбільше рік. Тільки зіп’ялася на ноги. Стояла невпевнено, тримаючись за одвірок. І гірко плакала. Прокинулася – а поруч нікого! Самотньо, страшно! Де всі поділися з цієї хати, де ніколи не бувало геть тихо?

– Нусю, ягідко моя! – Соломія покинула заплітати Олену й метнулася до наймолодшої сестрички, Ганнусі. Страшенно її любила, дівчинка була її пестункою. Мати вічно зайнята господарством, тож Соломія залюбки няньчила сестричку. Бувало, часом маля до неї тягнуло рученята охочіше, ніж до рідної матері.

– Ти ж моя зозулечко, – вуркотіла Соломія до сестрички. – Яке ж ти потішне малятко! Яке миле! Яка ти красунечка! Люблю тебе предуже!

А тоді взяла малу на руки й пішла з нею в танок. Танцювала, наспівуючи… Нуся, здавалося, уважно слухала. Дивилася пильно своїми очиськами. А тоді як запищить! Ніби й собі співає – дуетом із сестрою!

– Гай-гай, сестричко! – раділа Соломія. – Ось підростемо – і будемо з тобою удвох співати! На найкращих оперних сценах світу! Обіцяю!

Нуська сміялася. Люня співала. Олена сиділа, розплетена й зачудована цією сценою, аж забула, що ось-ось мав навідатися її суджений. Це ж батько хотів її видати заміж за Зенона Гутковського, семінариста. Бачила його хіба раз чи двічі – красивий парубок, що й казати. Але й словом із ним не перемовилися ніколи, то й не знаєш, що за один. Чи серце до нього відгукнеться, чи ні? Он Юзя, старша їхня сестра, видно, що була щаслива за своїм Карлом. І досі за руки тримаються, як ніхто не бачить. І не нудно їм разом, часто ходять в оперу і в театр. Така гарна пара!

З вулиці почулися чоловічі голоси. Чуйне вухо відразу впізнало батька і брата, вирізнило гучний баритон старого отця Гутковського. Серце стрепенулося від звуку молодого незнайомого голосу – Зенон приїхав…

– Ох, сестричко! – на обличчі Олени читалася паніка.

Соломія віддала сестрі Нуську, а сама докінчила виплітати косу. Виклала її короною на сестриній голові. Ця зачіска їй вдавалася якнайкраще! Тоді відійшла на два кроки, щоб помилуватися – мовби картиною. Примружила око й вихопила з букета кілька квіточок. Нуся й собі захотіла квітку. Потяглася рученям до Олениної зачіски:

– Дай! – вимогливо сказала.

Сестри засміялися. Олена залоскотала Нусю, а Люня заквітчала і її тонке волоссячко. Нуська ж бачила забаву по-своєму: вона рішуче витягла з волосся квіточки і з насолодою м’яцкала їх у долоньках.

Двері в хату відчинилися. Серце в Олени вискакувало з грудей. Вона вся стала подібна на квітку маку – така ж червона. Прикладала холодні руки до щік, щоб хоч трохи вгамувати гарячку.

Соломія ж навпаки – спокійна й радісна. Їй було заледве шістнадцять, на руках бавилася Нуська. Серце її сповнювала радість, у душі все співало.

І треба ж було такому статися, що Зенон, увійшовши до хати, першою побачив її – юну і прекрасну Соломію. І закохався з першого погляду! Однак не в ту сестру… Олена була старшою, саме їй за порядком належало вийти заміж після Юзі. Утім, того дня Зенон попросив руки Соломії.

Старші трохи порадилися, та й вирішили, що так тому й бути. Якщо Соломія не проти, стане вона нареченою Зенона. Олену вколов жаль – цей парубок зневажив нею… Але й сердитися на Люню вона не мала причин. Адже бачила, що та невинна. І що якби відмовила парубку, то це ніяк би не вплинуло на його почуття до Олени.

Вирішили одружуватися за рік. Тривала підготовка до весілля. Однак Соломія мовби в тому не брала участі. Вона й далі співала, ходила на уроки до своєї вчительки, Євгенії Барвінської.

Зенон приїжджав до нареченої нечасто. Та в кожен його приїзд у родині Крушельницьких готувалося свято. Збирався хор із селян, диригував ним батько. Дівчата готували багато наїдків. Соломія співала.

Зенон ходив по хаті, насупившись.

– Як вийдеш заміж, станеш господинею, тоді не буде часу співати, – сказав він Соломії. – І взагалі: жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в концертах у театрі. Така моя думка.

Тій мало не одібрало мови. Як то – не співати? Чи ж так узагалі можна? Чи він серйозно, а чи жартує? А може, він здурів? Дівчина збагнула, що геть не розуміла нареченого. Не знала, що він за людина. Красивий зовні – то так, але чи добрий, чи розумний, чи сердечний?

– Може, він не те мав на увазі? – заспокоювала сестру Олена. – Мабуть, ішлося про те, що будуть діти, господарство… Мало часу лишається на музикування. Глянь на маму – чи ти чула колись, як вона співала?

На Соломію слова сестри справили сильне враження. Їхня мама дуже кохала батька, але й справді – чи вона колись співала? Їх було багато в родині – аж восьмеро дітей, і за всіма треба догляд. І їсти щось, і прибрати, і людям у селі помогти. Вони ж до неї ходили, як до лікарки. Мама тоді виходила у сад і збирала квіти, серед них і лікарські. Казала, що то в неї така «аптечка» на городі росте.

Наступний вечір розставив усі крапки над «і».

За вечерею зайшлося про музику Баха, Бетховена і Шопена, а майбутній зять візьми й ляпни:

– А я вам бах – і скажу, що волію шопку, ніж Шопена.

Запала незвична тиша. Певне, це був жарт, але чомусь ніхто не сміявся. Враз тільки Нуся зареготала так гучно, аж усім відлягло на серці. Певне, все ж жартує Зенон. Невдало, звісно, але з ким не буває? У кожній родині свої звички. Може, в Гутковських не шанують музику так, як у Крушельницьких.

Соломії не давала спокою ця думка: а якщо він не жартує? Вона запитально глянула на Олену. Та ніби прочитала думки сестри і, пригадавши давню образу, блиснула до нього чорними як ніч очима:

– А що ви, Зеноне, думаєте про оперу?

Зенон, ні хвилини не замислюючись, відказав:

– Я вважаю, що цирк краще, ніж опера.

Соломія вражено глянула на батька. Той міцно стиснув вуста, ледь помітно хитнув головою. Нічого не сказав.

Того вечора Соломія більше не співала. Антін знайшов її в садку, лагідно торкнувся плеча.

– Як ти, сестричко?

– Ох, Антоне! – тільки й мовила дівчина й кинулася братові в обійми. – Він не любить музики!

– Не любить, – погодився Антін.

– То що ж мені робити?

– А що любиш ти? – запитанням на запитання відповів юнак.

Соломія враз припинила плакати. Тут вона не мала сумнівів. Змалку дівчина дужче за все любила музику і співи. Чи ж так само сильно вона кохала Зенона? Чи вона… взагалі його кохала? Надто після його одкровень… Подумати тільки: він насміхався з їхнього захоплення оперою! Соломія згадала пекучий сором, що відчула нині за вечерею через свого нареченого. Мовби й не вона казала ті слова, а соромно чомусь було їй. Ні, вона не кохала Зенона так, як музику. Авжеж, дівоче серце озивалося трепетом, коли молодий і ставний юнак говорив до неї чи всміхався, чи тим паче брав за руку – а таке бувало лічені рази за останній рік! Та вона не кохала його аж так, щоб покинути співи.

– Ти знаєш, – твердо сказала братові. – Ти знаєш, що я люблю найдужче у світі. Ви всі знаєте.

– Знаємо, – мовив Антін. – Я поговорю з батьком. Ніхто не заборонятиме нашій Люні співати.

Серце Соломії сповнилося вдячністю й любов’ю до брата – він її не осудив! Не сказав, що вона мусить покинути свою першу любов заради сім’ї. Він її розумів.

Так само зрозумів і батько. Отець Амвросій завжди відчував Соломію як нікого. За кілька днів до призначеної дати він скасував весілля, наразившись на осуд і неприйняття селян і всього священницького середовища. Соломія мусила власною рукою написати кожному з гостей повідомлення про відміну свята. Та робила вона це з невимовною радістю! Співаючи.

Це оповідання – частина книжки «Оця Соломія в опері співала», яка вийшла друком у видавництві «Видавництво».

Авторка висловлює щиру вдячність колективам мистецької резиденції-ретрит «Villa Salomea» від ГО «Мистецький фестиваль «Ї», Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, Тернопільського обласного краєзнавчого музею і Меморіального музею Соломії Крушельницької у с. Біла.